Розвиток людини як особистості пов’язаний з системою соціальних зв'язків та відносин, існуючих у суспільстві. Процес взаємодії людини з навколишнім світом починається з раннього дитинства та продовжується на протязі всього життя індивіда. На життєвому шляху людина постійно опиняється у коловороті змінюваних умов життєдіяльності. Так, однією з таких змінюваних умов виступає вступ та подальша адаптація до умов навчання в професійно-технічному навчальному закладі. Адаптація учнів, які прийшли навчатись в ПТНЗ, відбувається протягом усього часу їх навчання, але більш інтенсивно вона відбувається саме на І курсі, коли починають формуватися нові стосунки з колективом, ровесниками, викладачами та майстрами виробничого навчання, ставлення до майбутньої професійної діяльності. Вчорашній школяр набуває нового статусу, змінюється режим навчання, підвищуються вимоги, з’являються нові обов’язки і права.  Перехід на новий етап розвитку особистості учня під час навчання може супроводжуватися нездатністю пристосування до змінюваних умов навколишнього середовища, що викликає процес дезадаптації. Учень, який не має можливості пристосуватися до нових умов життєдіяльності, відчуває психологічний дискомфорт, відчуженість, створює емоційні бар’єри у відношенні з навколишніми, зазнає труднощів в процесі самореалізації.

В процесі життєдіяльності завдяки попередньому досвіду у особистості формується певна модель поведінки, завдяки якій формуються риси характеру, зумовлені досвідом адаптації до різних класів ситуацій. Але у людини також можуть сформуватися риси характеру, які, навпаки, перешкоджають процесу адаптації. На наш погляд міжособистісна недовіра виступає як чинник, що перешкоджає соціально-психологічної адаптації особистості та повноцінному існуванню людини у соціумі.

Довіра та недовіра виступають в якості сполучної ланки, що регулює відносини між індивідом та соціумом, інтегрує досвід взаємодії з ним, орієнтує особистість в системі відносин, які сприяють розвитку суб’єкта, зберігають соціально-психологічний простір людини. Так, якщо людина довіряє іншим та вірить в те, що з допомогою інших вона спроможна досягти чогось значного, то людина має позитивне світосприйняття, може ефективно співпрацювати з іншими. Та навпаки, у особистості може бути сформована установка на недовіру іншим, завдяки якій людина зазнає труднощі у процесі взаємодії з іншими членами соціуму, постійно очікує небезпеку та негативне відношення до себе, має підозру – все це не сприяє повноцінному існуванню особистості в соціумі та повноцінній особистісній самореалізації.

Якщо ми повернемось до розгляду особливостей навчання учнів в ПТНЗ, то можемо простежити ситуацію, коли спостерігається недолік довіри в повсякденній навчальній діяльності та в житті підлітка взагалі. У більшості випадків контингент наших учнів складають підлітки з неблагополучних сімей, діти, з якими відмовлялись працювати вчителя у середній школі, діти з девіантною та деліквентною поведінкою. Так сталося, що сучасне суспільство та компетентні державні діячі не можуть (або не хочуть) займатись проблемами цих підлітків. В кращому випадку, такій учень попадає в стіни ПТНЗ, де педагогічні працівники та майстри виробничого навчання, ґрунтуючись на  власні ініціативу та ентузіазм, намагаються зробити з нього дійсну Людину, в іншому випадку – він наданий сам собі.

Процес формування довіри (недовіри) як соціально-психологічного феномену відбувається на протязі всього життя особистості і може трансформуватися в залежності від життєвих обставин та відношення особистості до них. Так, в перші роки життя відбувається формування базисної (онтологічної) довіри або недовіри, яка залежить від якості одержуваної дитиною материнської турботи. Далі, у віці приблизно від 3 до 12 років на формування довіри (недовіри) великий вплив мають умови навколишнього середовища, в яких виховується дитина. В підлітковому віці (13-18 років) відбувається остаточне формування довіри (недовіри). Сформована в підлітковому віці довіра або недовіра виступає надалі в формі диспозиції – особистість на основі власного досвіду самостійно вирішає, чи можна довіряти певним людям чи ситуаціям, чи ні та діє (або утримується від дій) у відповідності з цим рішенням. В підлітковому віці відбувається своєрідна когнітивна переробка власного досвіду ставлення до інших. Індивід прогнозує можливі наслідки взаємодії з оточуючими людьми завдяки знанням і уявленням про світ, людей та стосунків між ними, соціальним нормам та стереотипам, існуючим у суспільстві. Всі ці уявлення та установки стосовно світу формуються завдяки життєвому досвіду особистості і утворюють систему власних моделей або конструктів, які сприяють створенню власної картини світу. Особливу увагу варто звернути на наявність негативного минулого досвіду – на так звані, "кризові" або "переломні" події в житті людини, які пов'язані із втратою довіри іншим. До таких подій можна віднести зрадництво, обман, невиконані обіцянки, зраду, несправедливість стосовно людини та ін., які спричиняють розчарування в людях. Наявність таких "переломних" подій сприяє формуванню у свідомості суб'єкта переконаності у тому, що при взаємодії з оточуючими людьми до них варто відноситися з недовірою та обережністю. Суб'єкт прогнозує результат взаємодії з іншими людьми та, свого роду, передбачає те, що його намагаються обманути або використати його інформацію в корисливих цілях (або просто – посміються, виставлять його в несприятливому світлі). Будь-яка дія або вчинок, виконані іншою людиною (навіть якщо ця людина переслідує чесні наміри), інтерпретуються суб’єктом як додаткове свідчення, що виправдує початкове рішення не довіряти йому. Подібні "кризові" та "переломні" життєві події й переживання формують основу особистості, яка проявляється в рисах і властивостях, притаманних  суб'єктові.

Вступ до ПТНЗ є переломним моментом в житті підлітка [3; 104]. З сімейного та шкільного оточення підліток потрапляє в інше середовище, де його сприймають як особистість, яка має самостійно, без опіки батьків вирішувати більшість своїх проблем. Учень набуває нового статусу, змінюється режим навчання, підвищуються вимоги, з’являються нові обов’язки та права. Багато учнів, що прийшли зі школи, мають занижену самооцінку, невпевненість у власних силах, втратили не тільки довіру до інших, але й віру в себе. Саме від педагогічних працівників залежить по якій стежці піде учень не тільки по професійному шляху, а й по шляху гідного громадянина нашого суспільства.

Недовіра іншим виступає у формі особистісної диспозиції, сформованої на підставі подій життєвого досвіду та представляє собою схильність сприймати оточуючих людей як потенційно небезпечних, здатних своєю поведінкою та вчинками завдати шкоди благополуччю суб’єкта. Різноманітні ситуації, які мали переломне значення в житті людини та сприяли формуванню диспозиції недовіри, викликають емоційно-забарвлені переживання, які, згодом "залишаються" у пам'яті людини й виступають у ролі спогадів. Якщо у індивіда присутня установка на недовіру оточуючим людям, то дана диспозиція 

(установка) сформувалася в результаті попереднього негативного життєвого досвіду даної людини. У результаті впливу цього досвіду, ця диспозиція  (установка) автоматично переноситься в нову для індивіда ситуацію й поширюється практично на всіх оточуючих людей.  Наприклад, якщо під час навчання у загальноосвітній школі вчитель не зміг виправдати довіру у учня своїм ставленням до нього, або невиконанням власних обіцянок, то, скоріш за все, при навчанні у ПТНЗ він також буде ставитися з недовірою до педагогічних працівників. Попередній негативний досвід шкільного навчання буде автоматично перенесено і до навчання у ПТНЗ.

Переломні події, завдяки когнітивній переробці й під впливом емоційної забарвленості спогадів, утворюють так звані когнітивно-емоційні зв'язки, що представляють собою емоційно-забарвленні знання [4; 103]. Когнітивні компоненти легко спливають у свідомості й поведінці людини. Їх можна інтерпретувати як детерміновані цілою системою знань і поведінкових планів, які були засвоєні завдяки попередньому досвіду і як би "спрацювали" на емоційне хвилювання. Емоційна забарвленість спогадів залежить не від сили емоцій, які були пережиті у момент події, а від актуальності цих спогадів для суб'єкта. Так, у нашому прикладі щодо наявності ситуації, що сприяла виникненню недовіри стосовно шкільного вчителя, у пам'яті учня спливає не тільки саме усвідомлення того, що ця подія була неприємною, але й емоційна забарвленість негативного характеру стосовно цієї події.

Ми загострили повагу на недовірі учнів ПТНЗ. Але треба відмітити, що дорослі люди також не довіряють один одному. Ми припускаємо, що з віком недовіра іншим підсилюється, по-перше, це пов’язано з накопиченням у особистісному досвіді цих самих переломних моментів, по-друге, мінлива політична ситуація, фінансова нестабільність, труднощі та перенавантаження у професійній діяльності сприяють формуванню неврівноваженості особистості та скоріш недовірливого ставлення один до одного. Так, аналіз досліджень дозволяє простежити зниження рівня довіри не тільки щодо органів влади та політичних лідерів та партій, а й зменшення рівня міжособистісної довіри. Українські дослідники відзначають, що "синдром недовіри", притаманний українському суспільству, знаходить свій вияв у ставленні громадян не тільки до владних інституцій, але й до соціуму взагалі [2; 540]. Схильність довіряти іншим сприяє формуванню відносин співробітництва та солідарності, різноманітних форм громадських асоціацій та об’єднань,  що створюються на добровільних засадах і сприяють залученню особистості в процес вирішення суспільних справ. Згідно з даними соціологічного моніторингу в Україні, рівень довіри населення до основних соціальних інститутів та співвітчизників являється вкрай низьким, показники якого викликають занепокоєння серед дослідників щодо перспектив формування соціальних зв’язків [2; 541]. Таким чином, можна простежити, що наше суспільне життя поступово огортається атмосферою взаємної недовіри та небажання зазирнути в очі один до одно для вирішення спільних проблем.

В дорослому житті кожна людина зустрічається з різними кризисними ситуаціями, які можуть підірвати ступінь довіри іншим (невдачі у особистому житті, проблеми на роботі, фінансові махінації та ін.).  Людина, яка вміє регулювати довіру до інших людей і адекватно вирішати, чи варто довіряти даній людині (або в даному випадку), скоріше може налагодити добрі стосунки з оточуючими, мати позитивне світосприйняття та ефективно співпрацювати з іншими на користь суспільства. Людина, яка проявляє цілком недовірливе ставлення до інших, зазнає труднощі у процесі взаємодії з іншими членами соціуму. Недовіра іншим, постійне очікування небезпеки та негативного відношення до себе – все це не сприяє повноцінному існуванню особистості в  соціумі, реалізації власного особистісного потенціалу та взагалі комфортному психологічному благополуччю людини.

 Література:

 1. Богданович Г.О. Формування довіри та недовіри в процесі соціалізації особистості// Проблеми загальної та теоретичної психології. Збірник наукових праць Інституту психології ім. Г.М. Костюка АПН України. Т. Х, част. 2. – К., 2008. – с. 33 – 40.

2. Кокорська О.І., Кокорський В.Ф. Довіра як фактор консолідації суспільства// Розвиток демократії та демократична освіта в Україні : матеріали II міжнародної наукової конференції (Одеса, 24 - 26 травня 2002 р.). – К.: Ай-Бі, 2003. - с. 540-548.

3. Сидорук Н. Адаптація учнів І курсу в умовах професійно-технічних навчальних закладів// Науково-методичний збірник "Професійно-технічна освіта: інноваційний досвід, перспективи". Вип. 4, 2008 р. – с. 104 - 108

 4. Ядов В.А. О диспозиционной регуляции социального поведения личности// Методологические проблемы социальной психологии. – М., 1975. –  С. 89 – 105.